Greenways «Соляна дорога»
НПП «Білобережжя Святослава»

Інформація про парк

Відчути всю повноту свободи можна на території Кінбурнської коси, на території національного природного парку «Білобережжя Святослава», який тут був заснований в 2012р. з метою збереження унікальної екосистеми водно-болотних угідь. Тут можна відпочити в приватних бунгало або ж зі своїм наметом в окремих місцях. У тому випадку, якщо ви не в силах відмовитися від усіх благ цивілізації, для вас тут теж дещо знайдеться. Практично в центрі коси розташована база відпочинку «Крута осип», «Пелікан» (с.Покровка) і «Ракета -2». Тут понад 25 км піщаних пляжів з невеликою кількістю черепашки.

Ціни на житло стартують від 120 гривень на добу з людини, а місце в котеджі можна орендувати за 300.

У давнину ці місця називали Борисфенідою. Греки, фінікійці, скіфи та й пірати не раз причалювали до тутешніх берегів, засновуючи торгові точки, через які проходив знаменитий шлях «з варяг у греки». Чумаки їздили на півострів за сіллю.

Геродот відвідав ці краї в 5 столітті до н.е. і назвав землю Гілея – що означає «земля під густим лісом». Дійсно, багато істориків і географів сходяться в тому, що Кінбурн, як і більша частина земель нинішньої Херсонщини уздовж Дніпра, були покриті величезними дубовими і хвойними лісами. У це складно повірити, адже, на жаль, наша цивілізація остаточно змінила той ландшафт, який був тут за часів Геродота. Навіть зараз, в степах Миколаєва і Херсона збереглися останки цих лісів, багатьом деревам за 200 років. А древній дуб на Кінбурні може розповісти нам історій за 6 століть.

Довгий час півострів перебував під владою турків, і назва Кінбурн утворено від тюркського «Кил Бурун», що означає «тонкий як волосся». На кінці коси турками була зведена фортеця в XV столітті. Відзначився тут і Суворов за часів Кримської війни, саме тут відбувалася баталія, де турецький десант зазнав поразки.

 

Легенди

Місцеві легенди говорять, що на косі стояв древній скіфський храм, і можливо саме тут зарито древнє золото скіфів. У цих місцях проходив древній торговий шлях з «варяг у греки». Стародавні наділяли це місце божественною силою, і вважається що в тутешніх лісах була священний гай богині місяця Гекати і храм богині родючості Деметри. Саме тут Ахілл в честь своєї перемоги влаштував перші атлетичні гри. І саме тут Геракл бився з легендарними амазонками, які за переказами жили в цих краях.

Одна з версій говорить, що таємниче загадкове Лукомор’я Олександра Пушкіна – це Кінбурнській півострів. Вигнута коса в формі лука коса розділяє море. Саме тут, перебуваючи в Очакові, Пушкін побачив неймовірної краси берег, в лісах якого і був древній могутній Дуб, почув місцеві легенди про золото скіфів, про чудових русалок, які живуть в лимані. А острів Буян – не що інше як острів Березань, який видно з коси, і на якому в старі часи стояло багате місто Борисфен. Може саме цей дуб і повідав стародавні легенди Пушкіну? Правда це чи вигадка – сказати може тільки поет, якого на жаль, з нами немає. Але занурившись з головою в чарівну природу цього краю, починаєш в це вірити).

Інформація про туристичні локації:

1. Кінбурнська стрілка

Знаходиться у західній частині півострова навпроти м. Очаків. У його найвужчому місці однією ногою можна стати в море, другою – в лиман. Назва Кінбурнської коси походить від трансформованого турецького виразу «Кіл-бурун», що значить «ніс-волосина», тобто тонка коса, або «глиняний ніс». Спочатку ця назва стосувалась лише самої коси, проте потім поширилась на весь півострів. Археологічна експедиція Інституту Археології НАН України на чолі з доктором історичних наук Світланою Біляєвою протягом декількох сезонів розкопує залишки османського замку-цитаделі – із землі постають фундаменти колись могутньої фортеці, уламки посуду, ядер та курильних люльок. Ці знахідки і історія створюють великий туристичний інтерес.

Кінбурнська стрілка – важлива ланка приморського екокоридору, місце масового гніздування і концентрації птахів під час сезонних міграцій. Угіддя підтримує існування багатьох рідкісних видів, що знаходяться під охороною – пухівки (Somateria mollissima), кульонів великого (Numenius arquata) та середнього (N. phaeohus), кулика-сороки (Haematopus ostralegus) та інших. На шпилі Кінбурнської коси розміщується багатовидова колонія мартинових. Загальна чисельність гніздового комплексу тут перевищує 1 тис. пар.

Кінбурнська стрілка – місце масового зростання півників (Iris pumila), різнобарвне цвітіння яких весною надає території надзвичайно мальовничого вигляду.

2. Пам’ятний знак на честь О.В.Суворова

Генералісимуса, фельдмаршала, що командував російськими військами під час Кінбурнської битви, встановлений на місці, де, за легендою, від вірної смерті пораненого полководця врятував гренадер Степан Новиков. На цій ділянці відбувся переламний етап бою, наслідком якого став ганебний відступ турецького десанту.

3. Пам’ятний знак на честь Джона Поля Джонса

Національного героя США, одного із засновників американських Військово-морських сил, контр-адмірала, командуючого парусною ескадрою російського флоту, встановлений в місці, де Суворов за пропозицією Поля Джонса таємно встановив батарею (блок-форт) на 12 гармат, яка зіграла визначальну роль в розгромі турецького флоту 1788 року.

4. Копія вівтаря Ахілла

Який був знайдений рибалками приблизно в цьому місці в 1885 році і є свідченням того, що греки використовували Кінбурнську косу для проведення своїх обрядів, присвячених культу Ахілла Понтарха.

5. Залишки Кінбурнської фортеці

 Перша згадка про фортецю на косі відноситься до XV ст. Тут був зведений чотирикутний замок з чотирма вежами на рогах, за свідченням Евлії Челебі висотою стін до 40 аршин (28 метрів). Звичайно це значне перебільшення, проте османські кам’яні укріплення були дійсно неприступними – немає жодного повідомлення про захоплення цього замку аж до 1736 року. Певний час замок був резиденцією санджак-бея (губернатора) Очаковсько-Сілістрійського вілайєту – напевно через більшу безпеку в порівнянні з Очаковим та з огляду на головну функцію губернатора – охороняти вхід з Лиману до Чорного моря. На стінах було розташовано 20 гармат, які прострілювали фарватер гирла Лиману до самого Очакова. Згодом керівник османського флоту Піяле-паша звів другу лінію кам’яних укріплень. Тут було зведено 80 невеликих будинків для гарнізону та інших мешканців. Передмістя було населене татарами, які займались скотарством та городництвом. Місцеві овочі вивозились навіть до Криму. Сьогодні тільки невеличкі озерця та болітця на місці ровів – наочні сліди славної фортеці.

6. Пам’ятний знак на могилі Сидора Білого

Запорозького старшини, кошового отамана Чорноморського козацького війська, командувача Чорноморської козачої флотилії, який героїчно загинув під час Кінбурнської битви 20 червня 1788 року.

7. Озеро Солоне

Воно є притулком для багатьох видів водоплавних птахів. Цікаве воно і тим, що містить цілющу грязь, властивості якої широко використовували оборонці фортеці, в тому числі і сам поранений О.В.Суворов. Оцінили лікувальну дію озера та клімату коси і англо-французькі завойовники, які з 1856 року розмістили на базі фортеці польовий шпиталь.

8. Бієнкові плавні

Розташовані на узбережжі Дніпро-Бузького лиману за 2 км на схід від причалу села Покровське. Це залишки древньої річкової заплави з численними водоймами та заболоченими ділянками складної конфігурації. Їх загальна площа становить близько 600 га. У західній частині масиву переважають трав’янисті болота, представлені майже чистими та надзвичайно густими заростями очерету (Phragmites australis).

Середовище існування багатьох рідкісних водоплавних та коловодних птахів, що утворюють скупчення європейського значення, зокрема пелікана рожевого (до 2500 особин).

9. Урочище Комендантське 

Розташоване в 1,5 км на південний схід від с. Покровське і займає площу 30 га. На території урочища було зафіксовано понад 250 видів судинних рослин (на нашу думку це ще не остаточний список). Серед них 14 видів підлягають охороні, оскільки включені до Червоних списків. Перлиною урочища є діброви. Діброви представлені невеликими острівними масивами (місцева назва колки) в комплексі з лучною, болотною та водною рослинністю, серед піщаного степу. Дуби досягають висоти 10-16 м, дуже гіллясті та розлогі, лісостепового типу. В окремих колках налічується від (однієї) кількох до кількох десятків (сотень) особин. Ще одним типом рослинності в урочищі з домінуванням лігнозних біоморф є чагарникові зарості. Суцільні чагарникові зарості формуються або в узлісному екотоні навколо лісового масиву або окремо в зниженнях.

Інформація про місця розміщення та заклади харчування, туристичні інформаційні центри

10. Розливи (Нерестові озера)

Значну площу східної частини Бієнкових плавнів займають солонуватоводні озера глибиною від 0,5 до 1,0 м з дещо замуленим піщаним дном і густими заростями занурених у воду рослин – рдесника гребінчастого (Potamogeton pectinatus), занікелії стеблистої (Zannichellia pedunculata) та рупії морської (Ruppia maritimа). Ці водойми з’єднані з Дніпровським лиманом штучним каналом, що раніше забезпечував належний водообмін між ними. Тепер протока знову замулилась і потребує розчистки. Місцеві жителі називають цю озерну систему Розливами. Ще недавно вони були найпродуктивнішим природним нерестовищем коропа на Нижньому Дніпрі. В окремі роки сюди заходило декілька десятків тонн його риби. Особливо важливу роль озера відіграють у збереженні водоплавних та коловодних птахів. Угіддя підтримує життєдіяльність і безпеку великих скупчень пелікана рожевого (500-2500 особин) та однієї з найбільших на півдні України багатовидової колонії чапель (близько 600 пар), які використовують цю територію як кормову стацію. Тут мешкають та перебувають під час кочівель понад 20 представників орнітофауни, які занесені до Червоної книги України та Європейського червоного списку: кулик-довгоніг, орлан-білохвіст, чапля жовта, пелікан рожевий, кулик-сорока, деркач, мартин каспійський, кульон великий, чернь білоока, гоголь, скопа, баклан малий, крячок каспійський, косар, коровайка та інші.

11. Ковалівська сага

Вільховий гай біля хутора Ковалівка є одним з найбільших на Нижньому Дніпрі. Він займає днище котловини, що утворилась на місці стариці Дніпра і охоплює ділянку площею близько 10 гектарів. Зарості вільхи клейкої або чорної (Alnus glutinosa) досягають 18 м заввишки і 50 см в діаметрі та утворюють підвищення – «п`єдестали» до 2 м завширшки, що оточені глибокими «вікнами» з водою. Серед 50 видів лучно-болотних і лісових рослин привертають увагу папороті і мохи. Все це нагадує непролазні джунглі серед пустелі та приваблює багатьох відвідувачів. В період міграцій Ковалівська сага є місцем концентрації птахів і рукокрилих.

12. Піщані Кучугури

Кучугури або дюни є піщаними пагорбами, що навіяні вітром. Величезні обсяги піску, які накопичилися в гирлі Дніпра ще з часів останнього зледеніння і продовжують накопичуватися зараз, вітер підхоплює і переносить на значну відстань від морського узбережжя вглибину суші. Гряди дюн орієнтовані вздовж узбережжя. Сильні вітри, що тут панують, здатні за добу наносити піщані пагорби заввишки до півметра. З часом дюни захоплюють нові простори. Єдине, що дієво стримує перенос піску – це рослинний покрив.

13. Озеро Лопушне

Знаходиться у південній частині Ковалівської саги і, як вільховий гай, займає днище котловини, що утворилась на місці стариці Дніпра. Озеро мілководне, солоне. Його довжина складає близько 700 м, ширина – до 350 м. Для оптимізації умов гніздування рідкісних коловодних птахів на мілководдях озера ще у 90-х роках минулого століття було споруджено штучний острівець-платформу площею близько 40 кв. м. Тут збирається найбільша на Кінбурні гніздова колонія пісочника морського, відзначаються сезонні скупчення мартинів та куликів. Оскільки водойма є важливим місцем гніздування і концентрації птахів під час сезонних міграцій і зручним місцем спостереження за птахами, стає атрактивним об’єктом для відвідування. Варто зазначити, що мальовничі береги озера Лопушне надихають багатьох митців, зокрема, одного з найбільш видатних художників-мариністів сучасності Володимира Зебека. Біля озера знаходиться його садиба-пам’ятник.

Майже півстоліття тому він проміняв Москву на кінбурнську хатинку. Сьогодні його твори поширені по всьому світу, а їхні щасливі володарі живуть більш ніж в 40 країнах. Немає, напевно, такого цінителя або колекціонера живопису, який би не мріяв мати твір художника.

14. Орхідне поле 

Розташовано біля морських пляжів в околицях с. Покровка в межах приморських луків між озерами Чернине і Черепашине. Це одне з найбільших та наймасовіших у Європі місцезростань диких орхідей – зозулинців розмальованого (Anacamptis picta), салепового (Anacamptis morio), блощичного (Anacamptis coriophora), запашного (Anacamptis fragrans) і болотного (Anacamptis palustris). Площа основних ядер орхідного поля складає близько 30 га, а щільність рослин на одному квадратному метрі місцями перевищує 100 особин. Найбільш видовищним є цвітіння зозулинця розмальованого, який у першій половині травня створює тут рожево-фіолетовий аспект. За унікальністю Покровське орхідне поле можна порівняти з Долиною нарцисів у Карпатах.

Хоча наші вітчизняні орхідеї порівняно з тропічними набагато скромніші, вони теж досить декоративні та мають ніжний аромат. У народі їх часто називають любками і цінують не тільки за красу. З бульб багатьох дикорослих орхідей виготовляють салеп, що має тонізуючі і протизапальні властивості. Розповідають, що козаки брали з собою в походи бульби зозулинців на випадок нестачі їжі. Вважалося, що однієї бульби і одного ковтка води досить, щоб прожити принаймні добу.

Всі види дикорослих орхідей сьогодні занесені до Червоної книги України та переліку CITES (Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що знаходяться під загрозою зникнення).

15. Кефальні озера 

Розміщені вздовж південного узбережжя Кінбурна та мають зв’язок з Ягорлицькою затокою Чорного моря. Вони створюють систему мілководних солонуватих водойм з піщаним чи слабко замуленим дном і глибинами 0,4 – 0,7 м. Найбільшим з них є озеро Чернине, що межує з орхідним полем. Серед водних мешканців тут можна зустріти хижих актиній, різноманітних бокоплавів, поліхет та молюсків. Крім того – це улюблене місце нагулу цінних промислових видів риб – кефалей (сингіля – Liza aurat, гостроноса – Liza saliens, лобаня – Mugil cephalus). Основу їх раціону складають детрит, одноклітинні водорості та найдрібніші тварини, що мешкають на поверхні дна.

Прісні озера сформовані там, де зв’язок з морем втрачений. Вони живляться переважно атмосферними опадами та відомі ще як «солодкі саги».

Солоні озера більш поширені на косі. Їх легко можна визначити за наявністю на берегах рослини червоного кольору – соленцю. При нагонних вітрах з моря рівень води дещо піднімається, між озерами утворюються протоки, по яких морська вода потрапляє вглиб території. Активне випаровування та ускладнений водообмін призводять до підвищення в таких озерах концентрації солей, достатньої для видобутку морської солі.

16. Грязьове озеро

В лагунах поблизу села Покровка вода дуже добре прогрівається. Через це тут активно розвиваються мікроорганізми, які при відмиранні перетворюються в різні групи органічних речовин. Так формуються насичені органічними речовинами мулові відклади – сапропель (від грецької – «гнилий мул»). Він має високу біологічну активність і може використовуватись як лікувальна грязь. В одному грамі такої грязі може міститися більше 1 млрд. мікроорганізмів.

Сапропелі – важлива складова частина медичних препаратів, косметичних засобів. Лікувальні грязі давно використовуються при шкірних захворюваннях, запальних процесах (зокрема, жіночих хвороб), при хворобах суглобів, периферичної нервової системи і т. д. Сучасна медицина строго регламентує час грязьових ванн і обсяг грязьових аплікацій. До цієї процедури потрібно ставитися з великою обережністю і проводити тільки за призначенням лікаря.

Нестача кисню і насиченість відкладів сірководнем та сульфідами, які притаманні лікувальним грязям, взагалі характерна для Кінбурну. Питна вода зі свердловин має характерний сірководневий запах, який зникає при кип’ятінні.

17. Ягорлицька затока 

Розташована між Кінбурнською косою та півостровом Ягорлицький кут в межах Миколаївської та Херсонської областей. Від моря вона частково відокремлена Покровською косою, островами Довгий та Круглий. Акваторія Ягорлицької затоки разом з островами та численними озерами повністю увійшла до складу Чорноморського біосферного заповідника та національного природного парку «Білобережжя Святослава». Акваторія затоки має глибину від 1 до 4 м та замерзає лише в холодні зими. На дні водойми справжні підводні луки утворює морська трава (Zostera marina, Z. noltii) або, камка, яка належить до квіткових рослин. У її заростях мешкає багато видів безхребетних тварин та риб. Це своєрідне угруповання живих істот гідробіологи називають біоценозом камки. Вузькі стрічкоподібні листки морської трави, відірвавшись від стебла, довго плавають на поверхні окремими острівцями та мандрують за течією. Штормові хвилі згодом викидають їх на берег, утворюючи там цілі вали. Висушене листя камки використовують у меблевій промисловості та як пакувальний матеріал. Біля них часто нагулюється молодь осетрових. Поруч можуть годуватись кефалі, дельфіни.

На виконання зобов’язань України в рамках Рамсарської конвенції Ягорлицьку затоку включено до переліку водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів. У минулому водойма була основним місцем линяння лебедя-шипуна (Cygnus olor), чисельність якого в окремі роки досягала 10 тисяч особин. Сьогодні угіддя підтримує існування багатьох видів пернатих під час їх гніздування, сезонних міграцій і зимівлі.

Тюркська назва Ягорлик зустрічається по всіх теренах колишнього Кримського ханства від Азовського моря до середньої течії Дністра. На думку філологів, вона походить від слова «кривий», «нерівний». Відомо, що запорозькі козаки в XVI ст. часто використовували цю затоку для непомітного виходу до Чорного моря чи повернення до Дніпра. Натомість із плавнями та затоками подібними до Ягорлицької народна уява пов’язала містеріальні історії про скарби та козацькі прокляття тим, хто неправедно їх віднайде…

18. Церква Покрови Пресвятої Богородицію. Кнбурнській косі

В центрі села Покровка знаходиться стара церква Покрови Божої Матері, яка була побудована в 1920 році та пережила нелегкі часи радянської влади. В наші дні Церква освячена на честь Покрови Пресвятої Богородиці відновлюється. Усередині роботи вже закінчено. Відреставрований купол, сяє хрест. Туристичний інтерес і реалізацію треб православних відвідувачів Коси формує сама сакральна споруда, а особливо історія її створення.

О. Суворов на честь перемоги у Кінбурнській битві звелів побудувати на косі церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Сьогодні на півострові два села з трьох мають історичну назву: Покровське і Покровка. Єдиний – храм – в Покровці. Покрова є найбільш шанованим в цих краях святом.

Контакти | НПП «Білобережжя Святослава»

Сайт: http://belosvyat.com.ua

Тел: (05154) 3-00-26

Email: nppbs@ukr.net

 

 

 

Більше ключових місць
Greenways «Соляна дорога»
2019 © Усі права захищено
ukУкраїнська
en_USEnglish ukУкраїнська