Рекомендації економічного розвитку громад на основі досліджень

Автор: Вікторія Кулакова.

Розвиток територій сьогодні потребує не лише стратегічних документів, а передусім реального розуміння, чим громада живе, які ресурси має і що заважає їй розвиватися. Проведена протягом 2025 року серія польових досліджень, опитувань і «краш-тестів» у громадах Тернопільської, Хмельницької та Івано-Франківської областей дала змогу побачити актуальну картину економічного життя на місцях та порівняти їх з результатами досліджень 2023-2024 років в центральних та південних областях України.

Це дослідження не лише про проблеми. Воно про потенціал, про людей, які здатні творити зміни, про локальні історії, які можна перетворити на нову економіку, про громади, що можуть самостійно формувати майбутнє. На основі польових спостережень, спілкування з місцевими командами, бізнесом і активістами сформовано рекомендації, які можуть стати орієнтиром для економічного зростання у громадах різного масштабу.

Інституційна спроможність і проєктне мислення

Одним із найпомітніших висновків під час роботи в громадах стало усвідомлення: там, де є команда, яка мислить проєктно, зміни відбуваються швидше і системніше. У громадах, де відсутній фаховий менеджмент або де влада працює без проєктного підходу, мислить процесами, а не результатами, ініціативи не приживаються. 

Варто переходити від епізодичних грантів до системної роботи через агенції місцевого розвитку або проєктні офіси. Такі структури мають стати центром підготовки, моніторингу та реалізації ідей, від малих ініціатив до масштабних стратегічних проектів.

Досвід Хотина показав, що навіть невелике агентство при міській раді може бути «мотором» співпраці між владою, бізнесом і міжнародними партнерами. Коли громада має банк ідей, інвестиційний паспорт, базу контактів і фахову команду, вона починає конкурувати за ресурси не словами, а спроможністю.

Не менш важливо – розвиток людського потенціалу. Менеджери змін, молодь, активні підприємці мають отримувати навчання, стажування, можливість професійного зростання. Це інвестиція, яка окупається, бо саме люди створюють сталі процеси в громадах.

Економічна диверсифікація і підприємництво

Багато українських громад досі залежать від одного сектору економіки, здебільшого сільського господарства, подекуди – від сезонного туризму. Така модель є вразливою до криз. Саме тому важливо розширювати економічну базу громади через мікро і мале виробництво, зимові види туризму, локальні сервіси, соціальні підприємства.

Кращі приклади показують, що розвиток малих форм господарювання – це не лише спосіб зберегти зайнятість, а й шанс створити бренд громади. Пасіка, що поєднує апітерапію, медову косметику і туризм; ферма з лікарських трав; шкільне підприємництво, де діти виготовляють сувенірну продукцію – усе це реальні кейси, які вже працюють.

Окремим напрямом може стати підтримка релокованого бізнесу. Калуш став одним із прикладів, куди релокувались декілька підприємств з Херсонської та інших областей та дали громаді не тільки робочі місця, а й новий імпульс для партнерства на базі спільного індустріального парку. Для цього потрібні прозорі умови оренди, енергетична стабільність, швидкі адміністративні рішення.

Спроможні громади створюють бізнес-асоціації або кластери. Це спосіб не конкурувати між собою, а спільно формувати ринок від виноробних господарств до туристичних чи ремісничих ініціатив.

Туризм як драйвер місцевої економіки

Туризм у малих громадах поступово перестає бути розвагою, він стає економічним інструментом. Але лише там, де його розглядають як частину системи із транспортом, харчуванням, сувенірною продукцією, подіями, промоцією. Під час досліджень у Крижопільській, Коблівській, Брацлавській, Чортківській та інших громадах чітко простежувалося: там, де є історія, але немає маршруту, відповідної комплексної інфраструктури, промоції, людей і сервісу, туризм не працює.

Варто мислити комплексно: маршрут має мати логіку, бренд, ідею. У Крижополі це може бути «фестивалі і гастротуризм», у Коблевому – «вино, море і гастрономія», у Кам’янці – «сучасність та історія». Коли локації поєднують із подієвістю (фестиваль, ярмарок, пленер, ретрит), з’являється економічний ефект. Особливо перспективним є туризм вихідного дня, еко- та ретрит-туризм. Це формати, що не потребують великих інвестицій, але стимулюють малий бізнес, зайнятість і розвиток локальної ідентичністі.

Інфраструктура і енергетична незалежність

Без належної інфраструктури жоден туристичний чи бізнесовий задум не спрацює. Дороги, енергозабезпечення, інтернет, вода – це не лише зручність, це економічна умова. Однією з найпрактичніших ідей, озвучених під час «краш-тестів», стала ініціатива встановлення сонячних панелей на водоканалах. У кількох громадах Вінниччини це рішення вже розглядають як спосіб зменшити енергозалежність і забезпечити стабільність послуг у періоди відключень. 

Інфраструктура – це також й цифрова доступність. В багатьох громадах відсутній стабільний зв’язок, GPS-маркування, вказівники. Елементарне оновлення просторової навігації, дорожніх покажчиків і створення єдиної онлайн-карти громади значно підвищує туристичну і бізнес-привабливість.

Культурна спадщина і креативна економіка

Багато громад мають унікальні історико-культурні об’єкти, які поки залишаються у занедбаному стані. Проте спадщина може стати не тягарем, а ресурсом.

Реставрація, цифровізація, проведення подій, створення нових форматів дозволять перетворювати історичні об’єкти на осередки креативної економіки.

У Хотині й Кам’янці-Подільському це може бути VR-, нічна театралізована екскурсія,  аудіогід, фестиваль історичних кухонь. У Марківці віртуальна реконструкція старої вапнярської печі, що розповідає про минуле і приваблює туристів. У Чорткові – перетворення старих просторів на арт-резиденції та культурні лабораторії.

Успіх таких ініціатив залежить не лише від фінансування, а від здатності громади створити історію, яку хочеться пережити туристові. Коли до цього долучаються молодь, діти, ветерани, крафтовики, освітяни, культура стає частиною економіки.

Людський капітал і соціальна згуртованість

Жодна громада не стане успішною без активних людей. Саме людський фактор визначає, чи втіляться плани у реальні зміни. Під час досліджень часто звучала думка: «немає активістів». Але насправді активні люди є завжди, вони просто не бачать простору, де можуть діяти. Завдання громади створити такий простір. Це можуть бути молодіжні ради, ветеранські хаби, соціальні підприємства-кооперативи або просто команди ініціативних людей. Приклад Чорткова показує, що навіть ветеранський простір може стати потужним інкубатором громадської активності, перекваліфікації та взаємної підтримки.

Освітні заклади – це ще одне джерело розвитку. Там, де школи стають місцем підприємництва, інновацій і партнерства з батьками, формується нова культура відповідальності. Підтримка жінок у бізнесі, соціальні програми, малі гранти для молоді є стратегічними інвестиціями у людський капітал.

Екологічна складова розвитку

Сьогодні громади все частіше дивляться на екологію не як на проблему, а як на шанс. Приклад Калуша показовий: навіть колишній промисловий кар’єр може стати простором для еко-туризму, спортивних активностей чи наукових досліджень. Зелені технології, переробка відходів, zero waste, органічне виробництво, пермакультура – це не мода, це напрямок, який підтримують більшість міжнародних програм.

Тилігульський парк, равликові ферми, вирощування лікарських рослин чи мікрозелені можуть формувати нову екологічну економіку громади. Успіх таких проєктів залежить від екологічної освіти, готовності ОМС впроваджувати інновації та якісної комунікації. Важливо, щоб громада не просто «мала парк», а розуміла, як на ньому заробити, не шкодячи природі.

Комунікація і бренд громади

Проблема багатьох територій полягає не у відсутності ресурсів, а у тому, що про них ніхто не знає. Брендинг і комунікація мають стати частиною розвитку, а не додатком до нього.

Сьогодні ефективна громада – це та, яка має свій візуальний стиль, присутність у соцмережах, єдину історію, яку розповідає зовнішньому світу. Прості речі як QR-коди на об’єктах, сторінка у Facebook, короткі відео, каталоги крафтовиків формують впізнаваність і довіру. Вдалим прикладом може бути створення туристичних наборів, де зібрано місцеву продукцію, або колаборації між виробниками, коли мед, вино, сир і сувенір з’єднуються в один бренд громади. Прототип такого партнерства є у Коблівської громади у мікровиробників з прибережних сіл, які втратили основний канал доходу від туризму, та ініціатива ще не переросла в системну підприємницьку діяльність, що б гарантувало окупність і довгостроковість ініціативи. 

Висновки

Громаді не обов’язково чекати «ідеального моменту» чи великого інвестора. Достатньо почати з малого, з людей, ідей та команд, які вже є. Навіть малі українські громади мають колосальний потенціал: природний, історичний, культурний, людський. Їхня сила не в розмірах бюджету, а в здатності діяти спільно, мислити довгостроково та шукати можливості там, де інші бачать обмеження. Стійкість, співпраця, креативність і довіра. Це ті якості, які роблять громаду живою і конкурентною. І саме вони сьогодні визначають, хто зможе не просто вижити, а розвиватися в умовах нової України.