Ця поїздка була напевно однією з самих страшних в моєму житті


10 December 2022


“Ця поїздка була напевно однією з самих страшних в моєму житті – а за своїх 60 років життя  та 35 років у бізнесі я таки дещо бачив” – каже Ярмій Павло, голова Агенції регіонального розвитку Таврійського об’єднання територіальних громад (#АРРТОТГ). Ця стаття написана Павлом після 4-денної поїздки в Миколаївську і Херсонську області у перший тиджень грудня 2023 року – 10-й місяц окупації Півдня російськими військами.

Нічний Миколаїв зустрів суцільною тьмою.

Це страшно, коли місто, яке ти знав одним з самих яскравих, так тебе зустрічає. Перша зустріч зірвалась – майже нічого не ходить з громадського транспорту увечері, а їхати до візаві далеко. Поселився в кімнаті – зразу сказали – вода солона, і тільки холодна, помитися можливості немає. Невеличка кімната (правда тепла) вартувала під 1000 гривень, напевно за те, що було тепло (в приватному секторі є опалення на дровах). В магазині дискаунтері, якій під час відключення світла працював від дизель-генератора, ціни були просто космічні. Але всі брали через те, що поблизу більше нічого відкритого не було.

Люди

На коридорі зустрів 2-х жінок, які переїхали з окупованої  Снігурівки. Переїжджали ще весною, коли ще можна було виїхати зі Снігурівки, зупинились в Миколаєві, живуть у родички. Приглядають за квартирою. Так, все дорого, але хоча б щось є, а що робити далі не знають. Знають, що в Снігурівці зараз майже нічого не має, тому ждуть трохи часу, щоб комфортніше повернутись. Коли виїжджали, то проблем з виїздом не було.

Виїзд в Снігурівку був не пр остий – напряму проїхати неможливо: зірваний міст у Калинівці, тому їхати прийшлось через Баштанку та Березнеговате. До Баштанки дорога ще є, після Баштанки до Березнеговатого кусками, потім до Снігурівки взагалі немає. Просто жорства, а на обох сторонах від дороги на гілках дерев всюди клаптики білої стрічки на якій червоною фарбою – «Міни». Як мені сказали на одному з блок-постів «Хочеш жити – ні кроку з дороги!» Навіть якщо дуже хочеться. В Снігурівці, яку зовсім нещодавно звільнили все якось дуже сумно – чи то такий настрій, чи було холодно. Я бачив всього два магазини, що працювали, і то продавали мізер. Все продається на базарі, але дуже по крутих цінах – копчена підчеревина – 420 гривень, свиняча голяшка – 150, товстолоб – 90 гр. Людей мало, проте підтримують одне одного та раді визволенню.

Поговорив з молодою жінкою, чоловік якої знаходиться в ВСУ. Жила недалеко від центру міста, росіяни приходили кілька разів, обшукували. За 2 рази забрали 2 ноутбуки, хороший телефон, інші речі. Один раз трохи не зґвалтували – добре що в цей час до неї прийшли кілька старших подруг потеревенити. Зараз без роботи, з поганим телефоном, проте вільна і щаслива.

Дороги й міни

Везу допомогу в село Новопетрівка Снігурівського району, з якого теж тільки недавно пішли окупанти. Ще кілька днів назад дороги туди не було зовсім: обидва мости через канали зрошувальної системи були підірвані окупантами. Зараз місцеві підприємці змогли кинути кілька плит та відремонтувати один старий міст. По страшних ямах, проте можна обережно переїхати. На блок-посту їхати не рекомендують, все на свій страх та риск.

Зібралась команда з 3-х машин, рішаємо їхати, постало питання хто перший тому, що потім можливості помінятись не буде – крок вправо, крок вліво – смерть. Їду другим, спереду поїхав ще старший за мене чоловік, був на відпочинку, коли почалась війна, хоче до дітей і готовий ризикнути ще більше чим я. Проте це дуже відносно, якщо його рване я розвернутись не зможу, бо там немає де і тоді першим буду я.  Дороги немає – просто величезні ями, калюжі та колії, вибиті воєнними машинами.

Ми їдемо по самій лінії фронту, яка тут стояла з початку березня  по листопад. Їдемо по орківській стороні – всюди зірвані чи кинуті машини, бліндажі, окопи, залишки воєнної техніки.

І справа, і зліва для неадекватів наші сапери на гілках кущів, які майже чіпляють машину навішали чіткі орієнтири – МІНИ. І коли тебе на грязюці кидає в той чи інший бік ти ці орієнтири бачиш у себе піл носом. 10 км ми їхали 1 час. З 10 хат на в’їзді в село –  дві розбито вщент та зустрічає тільки розбитими вікнами, діркою від міни поряд з домом та кількома вирвами від снарядів в городі.

Нелюди – кадирівці

Тут всі ці 9 місяців в окупації жила моя дружина. Їх хата знаходилась приблизно в 300 метрах від каналу, або, як на той момент – від лінії фронту. В селі стояли кадирівці, лютували страшно. Забрали усі машини, щось розбили зразу, щось використовували, а потім утікали на них. Грабували все що бачили, навіть до красивої жіночої білизни. Щоби щось цінне зберегти, ноути та мобільні закопували в землю. Застрілили двох жінок, коли ті не хотіли віддати машини чоловіка та сина. Всі 9 місяців в цьому південному селі люди прожили без світла, води та газу. Особливо страшно було з водою: люди допомагали один одному дощовою водою, яку збирали в резервуари. І навіть при такій ситуації в селі були ті, хто пішов на колаборацію з ворогом. Ситуація з громадською безпекою, і з тим, як буде в майбутньому жити село – дуже складна. Більшість села замінована, є підриви серед місцевих, але є і мародери, які лазять по хатах, які покинуті власниками.

Як відновити певні відносини між тими, хто виїхав, з тими, хто не зміг, а також з владою? Це проблема для великих системних проєктів міжнародної грантової спільноти. 

Дорога до Херсону з Миколаївщини

Залишаю допомогу в селі й виїжджаю назад у Снігурівку.  На блок пості розпитую як скоріше дібратись Херсону. Хай ікнеться тому тероборонцю, який сказав «та він проїде». Машину я в цій поїздці угробив. Через зірваний міст я поїхав по бездоріжжю, де ралі Париж – Дакар – це дитячий лемент. Це при, тому що і справа, і зліва все ті ж значки МІНИ. Наскільки все реально з мінами, стало зрозуміло, коли ми вперлися у військову машину наших саперів, які перекушували. Після тієї страшної дороги нам запропонували повернутись назад – сказали що спереду протитанкові міни. Коли я сказав, що місцеві ніби їздили по цій дорозі, нам просто показали два ВЕЛИКИХ ПРОТИТАНКОВИХ ПЛЯЦКА, які тільки що зняли поруч, а один з солдатів гірко пошуткував «хочете – їдьте, нам менше роботи буде». Вони нас відмовляли, проте повернутись назад ми теж не могли, тому прийняли рішення, і поїхали вперед. Спасибі богу і саперам – проїхали. Можете уявити очі наших на блок посту, коли машина вся в болоті, з заліпленими багнюкою номерами навіть ззаду виїхала зі степів.

Херсон сьогодні

Двоє діб у Херсоні були цікавими з точки зору стратегічного бачення роботи сьогодні на сьогодні, та сьогодні на завтра. Паралельно, за підтримки наших партнерів, ми привезли гуманітарну допомогу. Спілкування з великою кількістю волонтерських організацій в місті Херсоні дали кілька важливих моментів:

  • Допомогу в місто везуть як державні, так і приватні волонтерські структури, єдиного центру, який би це координував немає.
  • Для державних структур це питання політичне.
  • Волонтери у своїй більшості не довіряють владі.
  • За словами голови Херсонської військової міської адміністрації Херсона Галини Лугової в місто в середньому приходить кожен день до 5 фур допомоги.
  • Місця, де можна допомогу розвантажити та зберегти не дуже багато, по місту шниряють групи мародерів, грабують покинуті жителями квартири та будинки, можуть пограбувати і склад, якщо там щось цінне.
  • Волонтерські організації, які системно підходять до роботи розказували, що просто вести все, що є під рукою їм уже не потрібно – потрібна системна робота по тих компонентах, що потрібно конче. Зараз це генератори, одноразовий посуд для годування людей, вологі серветки, гігієнічні речі, медикаменти, м’ясні та рибні консерви.
  • Росіяни б’ють по скупченнях людей, тому багато хто з керівників підприємств, якщо ті навіть працюють, бояться допомагати волонтерам, там постійно багато людей стоять за гуманітаркою.
  • Всередині міста гуманітаркою забезпечена більшість жителів, окрім маломобільних. Дехто уже на цьому робить бізнес: бігають та збирають, хто де що дає. Теж певний вид хижацтва: взяли пакет, те що цінніше забрали, хліб викинули на очах волонтерів. Після цього не хочеться допомагати, а хочеться взяти до рук биту.
  • Сама велика проблема це сільські території – туди мало хто їздить, там багато маломобільних, там не можна нічого купити, там нікого немає з керівництва і більшість території замінована.
  • Ціни на товари на стихійних риночках високі, хоча те що відкрився Сільпо та кілька АТБ збиває ціни, хоча і в них вони немаленькі.

Розмінування

Як нам сказали мінери черговість така:

  • Дороги, щоб проїхати
  • Інфраструктурні об’єкти
  • Жилі будинки та територія сіл та міст
  • Сільськогосподарські землі
  • Ліси та переліски

Корупція

Щодо корупції на переміщення товарів – людина, яка привозила в Херсон та околиці під час окупації  не тільки харчі, а й медикаменти, розказала, що брали як наші, так і росіяни. Зла на СБУ в Баштанці: як приклад, з 3-х тон гуманітарних медикаментів від СБУ їй віддали тільки 400 кг! Звинувачення в корупції ми за ці місяці чули не раз, але ніхто не згоден давати фактичні підтвердження інформації їх свідчень. Бояться.

Сполучення Херсону з окупованою Херсонщиною

Зараз можна в Херсон переїхати тільки з території Дач, які знаходяться на островах в дельті річки Дніпро напроти Херсону та Голої Пристані. Формально, це означає, що за домовленістю з рашистською владою в Голій Пристані сьогодні можна виїхати в Херсон, і наші це дозволяють. Проте ніхто з тих хто виїхав, розмовляти не захотів, особливо після інциденту з розстрілом плавзасобу та загибеллю жінки. Зараз з Херсону більшість людей виїжджати не хоче – так постійно обстрілюють місто, є  загиблі, проте більшість вважає, що якщо вони перебідували окупацію, то виживуть і зараз.

Саме страшне після всього що побачив очікувало на виїзді з Херсонської області – зруйноване вщент Посад-Покровське – це Херсонська Герніка. Зі всього села не більше 5 % вцілілого житла. Коли бачив зруйновані села – всередині тільки лють.

__________
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту Підтримка «Громадської ініціативи За чесну та прозору митницю Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу European Union in Ukraine. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю #АРРТОТГ і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.


Partners

en_USEnglish